Вібротерапія — лікувальна дія механічними коливаннями шляхом безпосереднього контакту з тканинами хворого. Вібраційна терапія, за­вдяки своїй ефективності та можливості комбінації з іншими методами фізіотерапії, займає суттєве місце в реабілітації пацієнтів з руховими та чутливими порушеннями.

Згідно з сучасними уявленнями, вібротерапія посилює локальний кровообіг, сприяє кращому відтоку лімфи, активує трофіку тканин, стимулює гіпоталамо­гіпофізарну систему і мобілізує адаптивні можливості організму.

Основою фізіологічної дії вібротерапії на організм є викликані в ор­ганізмі механічні, фізико­хімічні і теплові ефекти. Ступінь вираженості первинних механізмів, що формують складний комплекс фізіологічних і лікувальних реакцій­відповідей, залежить від інтенсивності і параме­трів (частоти, амплітуди) дії, умов проведення, локалізації впливу.

Механічні коливання частотою від 10 до 8 000 Гц людський організм здатний сприймати і доволі точно диференціювати, але за фізіологічною дією найбільш значимим діапазоном є діапазон 10–200 Гц.

Імпульси від віброрецепторів передаються в центральну нервову систему через задні стовпи спинного мозку. Аферентні імпульси роз­пізнаються в тім'яній ділянці кори головного мозку. Утворені при по­дразненні пропріорецепторів аферентні потоки формують локальні, сегментарні і генералізовані реакції організму.

Механічне коливання частотою 20–50 Гц зумовлює вибіркове збу­дження механорецепторів судин, вегетативних нервових провідників, розширюючи судини, посилюючи локальний кровообіг і лімфообіг, сприяючи зниженню м’язового тонусу, активації трофічних процесів у тканинах.

Механічні коливання більш високої частоти (100–200 Гц) спричиню­ють аферентну імпульсацію від тілець Пачіні і товстих мієлінізованих волокон у розміщені вище відділи центральної нервової системи. За рахунок різної швидкості поширення імпульсації по мієлінізованих і немієлінізованих волокнах виникає периферична блокада больового вогнища (теорія “воротного блоку”).

Вібраційна дія на біологічно активні точки формує виражені реакції­відповіді по рефлекторному типу, які розвиваються в різноманітних системах і органах. Водночас підвищується функціональна лабільність нервово­м`язових синапсів і провідність нервових стовбурів.

При загальному вібраційному впливі кількість м’язових волокон, що працюють, становить до 100%. Водночас значно збільшується ско­ротлива здатность м’язів, посилюється обмін речовин без накопичен­ня молочної кислоти, що дає змогу швидко відновлювати м’язи після фізичного навантаження, прискорює процеси репарації після травм м’язів, як за рахунок блокади больової аферентної імпульсації, так і за рахунок руйнування м’язових тригерних зон.

Вібрація сприяє м’язовій релаксації, посиленню розтягнення м’язів, збільшенню об’єму рухів. Вібротерапія активує гіпоталамо­гіпофізарно­надниркову систему, при­водить до збільшення в крові глюкокортикоїдів.

Вібраційний подраз­ник активує ферменти м’язових тканин — сукцинатдегідрогеназу і ци­тохромоксидазу, окиснювально­відновні процеси в міокарді, посилює тканинне дихання печінки, покращує засвоєння кисню тканинами.

Вібрація підвищує еластичність зв’язок і сухожиль, збільшує рухливість у суглобово­зв’язковому апараті, нормалізує трофічні процеси, сприяє повноцінному виділенню синовіальної рідини.

Покази до вібраційного лікування:

• • синдром вкорочених (напружених) м’язів ніг,
• • наявність м’язових тригерів (спастика різного генезу), в т.ч. при ДЦП;
• • стани після переломів, травм хребта та нижніх кінцівок;
• • розтяги сухожилків, м’язів нижніх кінцівок;
• • розсіяний склероз;
• • постінсультна реабілітація (оптимальний режим — 3 мм аплі­туда, частота 30 Гц);• тендиніт ахіллового сухожилка;
• • порушення рівноваги;
• • недостатність периферичного кровообігу

Протипокази:

• • гострі запальні процеси;
• • складні форми генералізованої епілепсії;
• • ревматоїдні захворювання в період загострення;
• • камені в жовчному або сечовому міхурі;
• • тромбози, підвищена здатність крові до коагуляції;
• • серцева недостатність, порушення ритму серця;
• • післяопераційний стан, в т.ч. стан після оперативних втручань на серці (шунти, стенти, штучні клапани, водії ритму серця);
• • кісткові імпланти;
• • вагітність;
• • мігрень;
• • новоутворення.