Результати лікування

  Основною метою відновного лікування за методикою В.Козявкіна є підвищення якості життя пацієнтів та їх максимальна соціально побутова адаптація. Для подальшого розвитку та удосконалення системи реабілітації проводиться різносторонні наукові дослідження. Одним з важливих напрямків роботи є оцінка ефективності лікування.

В 2002 році був завершений поглиблений аналіз медичної документації групи 12.256 пацієнтів, які проходили реабілітацію за методикою Козявкіна протягом останніх 12 років [1]. Проведення цього аналізу було можливим завдяки оригінальному програмному забезпеченню, розробленому спеціально для інформаційної підтримки системи інтенсивної нейрореабілітації.

В проаналізованій групі 89% складали пацієнти з різними формами дитячого церебрального паралічу, 6% - з вертеброгенною патологією, 3% із наслідками органічних уражень нервової системи (інсульти, травми), та 2% - з іншими захворюваннями.

Серед пацієнтів з ДЦП 73% хворих мали спастичний тетрапарез, 16% - спастичний дипарез, у 7% - геміпарез, у 2% діагностовано атонічно- астатична, та ще у 2% - гіперкінетична форма хвороби. Серед пролікованих найбільшу групу склали пацієнти у віці від 7 до 14 років - 36%. На жаль лише 3% пацієнтів було у віці до 4 років.

До початку реабілітації за Методом Козявкіна пацієнти застосовували різні інші методи реабілітації: 73 % - метод Бобат, 59 % - метод Войта, 18% - кондуктивна педагогіка Петьо, 22% - інші методи реабілітації.

Важливим параметром аналізу є тривалість продовження реабілітації за системою інтенсивної нейрофізіологічної реабілітації. З проаналізованого масиву даних тільки для 37 відсотків курс реабілітації був первинним, у 26% випадків це був другий курс. У 14% - третій, у 9% - четвертий, а ще 14% проходили лікування в п’ятий і більше раз.

Одним з основних клінічних синдромів дитячого церебрального паралічу є порушення м’язового тонусу, яке найчастіше проявляється у вигляді спастичності.

Для оцінки ступеня підвищення м’язового тонусу застосовувалася модифікована шкала Ашворса. Результати вимірювання м’язового тонусу у групи з 10.793 пацієнтів зі спастичними формами дитячого церебрального паралічу показали, що в процесі проведення інтенсивної нейрофізіологічної реабілітації пониження м’язового тонусу відмічається у 94% випадків.

У 6% випадків м’язовий тонус залишався на попередньому рівні, підвищення тонусу і пацієнтів із спастикою не відмічалося.

Нижче представлені результати аналізу великих моторних функцій в групі з 12.256 пацієнтів, які пройшли курс реабілітації за СІНР. Для більшої наочності цифрові дані змін моторики приведені у процентному відношенні до тих пацієнтів, у яких ця функція до початку лікування була несформованою.

Контроль голови в лежачому положенні покращився у 75% пацієнтів з відсутнім до лікування контролем голови; 62% пацієнтів, що не могли раніше сидіти, освоїли цю навичку, поява повзання відмічалась у 28% пацієнтів; самостійно стояти навчилося 41% пацієнтів; формування навичок самостійної ходи зафіксовано у 19% раніше не ходячих пацієнтів.

 

Класично одним з основних критеріїв функціонального стану пацієнтів із руховими порушеннями є оцінка об’єму активних та пасивних рухів.

На графіку нижче приведені дані динаміки об’єму активних та пасивних рухів за результатами аналізу даних 10.793 пацієнтів з обмеженим об’ємом рухів, які пройшли курс інтенсивної реабілітації. Підвищення об’єму активних рухів відмічалося в 91% випадків. Об’єм пасивних рухів підвищився у 84 % випадків. Об’єм активних і пасивних рухів залишився без змін у відповідно 8 та 15 відсотках випадків, і тільки в 1% пацієнтів відмічалося пониження амплітуди активних та пасивних рухів в суглобах у процесі реабілітації.

 

Відновлення функцій руки і кисті займає одне з основних місць у реабілітації пацієнтів з ДЦП. Тому в нашій реабілітаційній системі кисті приділяються особливе значення, як в реабілітаційному та і в діагностичному процесах.

 

The ability of the hand to grasp an object and release it are both important functions for independent life and both components are often disturbed in CP. The Sollerman Hand Test (1995) was used to evaluate the grasp function. Improvement of fine motor skills was noted in 87% of the patients that had problems with grasp before the treatment. Hand function was unchanged in 13%, and there was no deterioration in any case.

Аналіз наших даних показав, що покращення тонкої моторики кисті відмічалося у 87 відсотках з групи тих пацієнтів, у яких були порушення хапання .

Покращення хапання не спостерігалося у 13% пацієнтів, а погіршення хапальної функції у процесі реабілітації не відмічалося у жодного пацієнта.

Важливим аспектом проведеного дослідження було вияснення стабільності отриманих результатів після закінчення курсу інтенсивної реабілітації, в період продовження лікування хворого в домашніх умовах .

За нашими даними, подальший швидкий розвиток великих моторних функцій був відмічений у 45% випадків, а у 47% отримані результати зберігались. Незначний регрес досягнень було відмічено лише у 8% пацієнтів, переважно після перенесених інфекційних, чи соматичних захворювань чи травм.


Джерело:

Козявкін В.І, Качмар О.О. Методи оцінки ефективності медичної реабілітації в системі інтенсивної нейрофізіологічної реабілітації. Український медичний часопис. 2003, №3(35):61-66.

Скачати повну статтю ви можете тут